Мій новий день народження

Сьогодні мій новий день народження, і за цей рік зі мною сталося мільйон нових речей, як хороших, так і дуже хороших, погані я не рахувала, але вони теж траплялися і трапляються. Погані самі намалюються без наших прохань і очікувань. Просто беруть такі, руки в боки, і з ноги в двері.

Ось, наприклад, із свіжого. Минулого тижня (я навіть про це писала в інстаграм сторіс – хто ще не там, ви пропустили моє феєричне стогнання) під час обіду я зловила єдинорога мозком. Принаймні, так це виглядало для мене зсередини голови. Сьогодні на прийомі асистент лікаря сказала, що за описом це виглядає так, ніби хтось підсипав мені ЛСД в каву. Я, чесно кажучи, не знаю, як це виглядає, тому порівняти нема з чим, але повіримо на слово медпрацівнику – людина з дипломом, все-таки.

Я мала надзвичайно тривожну та неприємну розмову з родичем дорогою на роботу, і вже, майже на парковці, мені прилетіло у скроню про «у вас во всем россия виновата», і я буквально відчула різкий прилив крові до обличчя й просто кинула слухавку (добре, що не кермо). Але цього цілком вистачило, щоб майже померти.

Мій колега з сусіднього кабінету з кібербезпеки одразу після приїзду почав хвалитися новою домашньою кавою, яку йому надіслала матуся буквально перед ураганом "Ернесто" з Пуерто-Рико. Кава була з домашнього городу, тому всі нюхали і слухали уважно історію про минулі урагани на його віку. А тепер із мамою немає зв’язку, бо місто знеструмлене через того самого "Ернесто", і ми всі охаємо та ахаємо (я ахаю, здебільшого, тому, що хапнула задишку після важкої розмови за хвилину до цього), і він пропонує зварити каву на всіх. Я кави не п'ю. Вже два роки в мене тільки безкофеїновий напій із запахом кави (припиніть морщитися на цьому моменті, я теж спочатку морщилася, але нічого, вже звикла).

Отож, він налив мені кави (буквально на денце мого келиха), я її добряче розбавила вершками й цукром та сіла працювати.

Уважно дивлячись на монітор, я піймала лівим оком «зайчика» і спробувала швидко проморгатися, щоб збити його з дороги. Але він не зник, а плавно рухався з лівого верхнього кута в напрямку до центру зору, пульсуючи яскравою райдужною точкою з рваними краями. Я відвела погляд від обох моніторів і вимкнула настільну лампу (думала, що випадково схопила опік рогівки). Але мій зайчик, пізніше перетворившись на єдинорога, ріс і плавно покривав усе більшу площу мого ока. Я закрила рукою ліве око і, о, диво, він перенісся і в праве. Через цього пульсуючого райдужного зайчика я не могла нічого бачити. Я вискочила в хол і почала дивитися на злітну смугу в надії на те, що фокусуючись на дальніх об’єктах, м'яз розслабиться й він зникне.

Поки ще бачила одним краєм ока екран телефону, набрала Марго й сказала їй, що матуся дивним чином сліпне, не відчуваючи при цьому ніякого болю. Ми миттєво попрощалися з ремутком (забула дати їй паролі від усього… Треба буде наступного разу не забути). Дочка, недовго думаючи, відкрила всі медичні книги й прочитала мені всі можливі діагнози: від інсульту до вивиху лівої п’ятки, але, як виявилося, серед названих не було того, який мені сьогодні сказав лікар.

Тим часом райдужне коло виросло й повністю закрило моє око, перекривши повністю зображення. Через нього неможливо було щось побачити й сфокусувати погляд. Усе пульсувало, переливалося райдужним світлом і мерехтіло. Ось така незапланована дискотека. Щоправда, без рейву й без відповідної компанії.

І в одну мить усе зникло, так само несподівано, як і з’явилося. Без болю і без сторонніх відчуттів.

Я доповзла на тремтячих напівзігнутих до робочого місця і перше, що зробила, – залізла в свій страховий портал і знайшла окуліста широкого профілю з професорським ступенем (чого я маю довіряти свої налякані очі аби кому?). З першого разу додзвонилася й записалася на найближче можливе віконце.

-Понеділок, 9:30 вас влаштує? 19 серпня.

-Звісно, – випалила я.

І подумала, раз уже не йдемо в ресторан на день народження, то схожу в лікарню.

За годину мене накрил жахливий головний біль, і я ледь загрузила свою тушу в автомобіль, щоб донести себе до дому.

Добравшись, я поклала голову на подушку і не рухалася до наступного ранку. У п’ятницю я спробувала працювати, і мені це навіть вдалося, але тягнучий біль у голові не відпускав навіть з ібупрофеном.

На вихідних ми рванули на пляжик відзначити мій день народження склянкою води, персиками й сендвічем з Паблікса (ммм…). Я свідомо вирішила не сідати за кермо, раптом помираю, не хочу осліпнути за кермом. Туди й назад мене Маруся везла (ось і дожили нарешті).

Так сказати, ін врап ап, виявилося, що в мене аура-мігрень. Ось так-то. Прописали пити ібупрофен (ін кейс оф ємердженсі) і не стресувати, якщо можливо. А це зовсім не можливо. Зовсім.

Дякую всім за привітання, за теплі слова. Вас так багато. Усе перечитала, перерахувала, запам’ятала, зберегла й роздрукувала, записала всіх, хто не написав.

Я весь час хочу писати, але потім трапляється якийсь жах і руки самі ховаються під стіл. А ще я тут пишу російською.

Ну що ж, пішли в новий рік. Мы бодры, веселы.

Ваша Ната Че.